joomla 1.6

 

Яку асоціацію викликає осел? Правильно. Впертий i тупуватий. Якщо ж ми осла назвемо ослином, то відразу пригадаємо мультфільм про друга ВІнні-Пуха - Іа та його загублений хвіст. Чи ж справді осли такі нерозумні впертюхи, як про них говорять? Відповідь на це запитання шукала наша кореспондентка у Криму -на єдиній в Україні ослячій фермі.
Я у кримському селі Залісному. На воротах напис — "Осляча ферма". Щойно зайшовши, я завмерла вражена. Мабуть, вигляд у мене був такий, як у Шурика з "Кавказької полонянки", коли його віслюк відмовлявся іти.
Дивуватися було з чого — у дворі ферми стояло зо два десятки віслюків. З довжелезними вухами, різномасті. Досі я бачила віслюка лише у кіно, а тут одразу — ціле стадо! Не вірилося навіть, що вони — справжні. Руки так і тягнулися помацати пухнасту шерсть...
"Не бійтеся. Осли— тварини сумирні й добродушні. Вони не кусаються, не хвицаються. Хіба що рюкзак ваш можуть "перевірити", шукаючи гостинця. Діти з ними весь час бавляться, а ослики за характером такі ж, як і дітвора",—усміхається молодий чоловік. Це директор ослячої ферми, 27-річний Іван Помогалов. Його вже не дивує, що переступивши поріг цієї ферми, дорослі, як і ото я нині, поводяться, наче діти.—А чому віслюків вважають упертими? — питаю.— Та не такі вони вперті, як про них кажуть, і зовсім не тупі, —знову усмiхается молодий фермер. — Мартіне, ходи до мене, — кличе сірого красеня. і віслюк, як добре видресований собака, прямує до господаря. — Віслюки напрочуд розумні тварини. Впертими вони бувають лише тоді, коли щось загрожує їхньому життю. Осли ніколи не підуть у воду — бояться, що там глибоко. Вони відмовляться рушати з місця, коли їм важко, муляє сідло чи упряж.
Не рушать вони й тоді, коли їм чимось не подобається людина. Вони дуже звикають до своїх господарів і зазвичай команди чужих не слухаються. Ось Мартінові можна "нокати" скільки хочеш, але поки я не дам йому команду йти, стоятиме як вкопаний. — Коли фермер перестає гладити віслюка, той нетерпляче тупцяє копитцем і штурхає головою свого господаря під бік. Мовляв, не лінуйся — чухай.
Помогалов гладить сірого віслюка, а інший — коричневої масті — й собі морду до рук тягне. А з-за плеча ще одні вуха, вже чорні, виглядають. Фермер суворо наказує віслюкам вернутися на місце. Причому кожного називає на кличку. У цьому царстві довговухих є Северин, Ніка, Єва, Гордий, Флоя, Яшка. А ось цього малого пухнастого віслючка, що вперто спинається на тремтячі ніжки і, наче дитя, пахне молоком, кличуть Робіном.
…Полудень. Вiслюки всеньким стадом біжать до водопою. Які ж вони гарні, особливо малята!
— Раніше віслюків у Криму було багато, — розповідає Іван Помогалов. — Вони допомагали людям у господарстві. Місцевість тут кам'яниста, гори круті, коню такі схили не під силу, а віслюк витримує. Ще ослів використовували для пошуку гірських доріг. Щоб прокласти у гори стежку, селяни спершу пускали осла. Шлях, який обирала тварина, був оптимальним і для людини.
Тепер же віслюків — одиниці. Нині молоді у селах мало, а старі вже не мають сили обробляти землю, то (і помічників-осликів не потрібно. Іван Помогалов каже. що на їхній фермі більше цих тварин, ніж в усьому Криму.
Віслюки — дуже витривалі тварини. Віслюка, у якого навіть на ЗО відсотків зневоднений організм (людина потрапляє в реанімацію вже при рівні зневоднення 10 відсотків), досить на п'ять хвилин пустити до води — і він знову повен сил. Та й вагу ці невисокі тварини носять на собі чималу: 130 кілограмів — без проблем!
... На ослячій племінній фермі — 29 віслюків. Невдовзі очікують поповнення. Цих тварин розводити дуже важко. А що така ферма - єдина в Україні, то Помогалову ні у кого питати поради стосовно селекції цих тварин. Доводиться збирати інформацію по крупинці. Господар каже: якщо ослиця за чотири роки народжує трьох малят, то вона вважається дуже плодовитою.
А знаєте, скільки часу самиця виношує своє маля? Осличку — дванадцять місяців, а ослика — тринадцять! Коли ослиця ось-ось мас народити, самець не спить: він буде кликати господаря на допомогу, доки той не прийде.
Ослята дуже бояться холоду. Тому для них відведено спеціальне приміщення, в якому цілий рік підтримується однакова температура. До речі, переважно врівноважені й миролюбні віс-люки-самці можуть бути і дуже агресивними. Але таке буває лише раз на рік — коли у самок розпочинається період парування. Тоді вожака треба відділити від стада, інакше ферма перетвориться на ринг із боями без правил...
Проти відлучення самець всіляко протестує: відмовляється iсти і ночами заводить такі страшні "пісні", що туристи, які полюбляють досліджувати руїни татарських фортець на скелястих горах цієї місцевості, з наметами на плечах втікають до селянських осель. Корінні жителі Залісного жартують, що ослячі серенади — то остання пісня Криму.
До речі, ще господар ферми усім видає посвідчення "Водій-віслюковід". У мене також такс є - категорії "В". Наступного разу, вже як досвідченому наїзд-нику, мені мають видати посвідчення віртуоза.
...Караван піднімається в гори. Збоку — проводир. Внизу - осляча ферма. В горі — дивовижні скелі, які село називає Скелями Дванадцятьох Апостолів.
Я - в голові каравану. За мною на різномастих віслюках заливається сміхом сільська дітвора. "Диг-диг, диг-диг " - зверху на Мартіні я почуваюся щонайменше шейхом! Як у казці...

Світлана МАРТИНЕЦЬ, Крим